Поняття психічного захисту. Його різновиди й функції

Поняття особистісної проблеми суб’єкта та генеза

Поняття «особистiсна проблема» не розкрите в психологiчнiй лiтературi через вiдсутнiсть дослiджень у галузi практичної психологiї, зокрема глибинної психологiї. Проблема завжди потребує розвязку, який тут ускладнюється деякими невiдомими, iмплiцитно прихованими вiд субукта даними. Їх неусвiдомлення унеможливлює її розвязання. Часом постають економiчнi, соцiальнi, академiчнi та інші проблеми, розвязання яких залежить вiд обiзнаностi суб'єкта, вiд його компетенцiї в цих питаннях. І успiх стає доступним у мiру набуття досвiду, розширення знань за рахунок переведення даних з iмплiцитного стану в експлiцитний.

Розвязання особистiсної проблеми потребує розширення й поглиблення рефлексивних знань, якi включають зiставлення намiрiв до дiї iз самими дiями суб'єкта. Йдеться про те, що суб'єкт часто не в змозi адекватно усвiдомлювати свою особистiсну проблему, бо перебуває в полонi iлюзiй, породжуваних викривленнями свiдомостi, що потребує "захистiв". Це, мабуть, головна, специфiчна характеристика особистiсної проблеми, психологiчна суть якої або зовсiм не усвiдомлюуться суб'єктом, або усвiдомлюуться викривлено, або ж фрагментарне. Тому так важливо допомогти суб'єктовi вичленувати власну особистiсну проблему. Здебiльшого в поле його свiдомостi потрапляють наслiдки її дiї: вiдчуття напруженостi, тривоги, очiкування невдачi, пiдвищена агресивнiсть або пасивнiсть, апатiя та iнше. Тобто суб'єкт швидше може усвiдомлювати ситуативнi наслiдки дiї особистiсних проблем, не розумiючи їхнiх особистiсних першопричин та бiльш уразливих наслiдкiв для всiєї його психiчної життєдiяльностi. Каузальний аспект особистiсної проблеми повязаний з iсторiєю життя й, особливо, з дитинством суб'єкта, з наявнiстю у людини внутрiшньої стабiлiзованої суперечностi, яка маркується в психiцi й iнтегрується через процес суб'єктивної інтеграції є системою "психологiчних захистiв".

Поняття "психiчного захисту" було введене 3. Фрейдом як засiб розвязання конфлiкту мiж свiдомим i несвiдомим. Основну функцiю "захистiв" 3. Фрейд убачав у зниженнi емоцiйної напруженостi, що провокувалася тривогою за здiйснення соцiальне значущих цiлей, яким суперечили потяги, що йшли вiд "iд". Саме таке трактування "психологiчних захистiв" панує в психоаналiтичнiй лiтературi. Ґрунтовнi дослiдження цього феномена були проведенi дочкою 3. Фрейда - Анною Фрейд. Іншi хоч i вказують на поняття "психiчних захистiв" як досить вагомого явища для розумiння психiки, проте спецiально його не дослiджували. Все це зумовило розумiння "психiчних захистiв" як окремих механiзмiв, що iснують автономно. Це - рацiоналiзацiя, проекцiя, перенесення, регресiя, катарсис, iдентифiкацiя, замiщення тощо.



Наш багаторiчний досвiд проведення групової психокорекцiйної роботи показав, що "психiчнi захисти" функцiонують у певнiй цiлiснiй i досить динамiчнiй системi, iндивiдуально неповторнiй для кожного суб'єкта. Системнiсть у провiдній характеристиці "психiчних захистiв", яка здасться головним, центральним механiзмом: "в iд слабкостi до сили". Такий пiдхiд до функцiйної органiзацiї всiєї захисної системи допомагає зрозумiти iнтегруюче ядро захистiв у всiх його проявах. Аналiз одержаного нами емпiричного матерiалу показує, що завдання захистiв може трактуватися двояким шляхом: з одного боку, зберегти незмiнними й задовольнити iнфантильнi iнтереси "Я", а з iншого - забезпечити захист "Я" в сучасних умовах життєдiяльностi суб'єкта. У звязку з цим ми вбачаємо пiдстави видiлити два дуже важливi види захистiв (невiдомi в психологiчнiй лiтературi): базовi захисти й ситуативнi (периферiйнi) захисти.

Як випливає з вищесказаного, в базових захистах осiдає весь iнфантильний емоцiйно значущий досвiд суб'єкта, повязаний iз "людьми дитинства". Цi люди визначаються наявнiстю до них первинних лiбiдiозних потягiв (або, навпаки, мортидiозних вiдштовхувань), якi невидиме програмують актуальну поведiнку. Ця система виражається в певнiй логiцi несвiдомого, яка є когнiтивною базою "психiчних захистiв". Когнiтивний рiвень захистiв характеризується системними якостями, що не усвiдомлюються суб'єктом. Вони пiдкоряються єдиному механiзмовi: "вiд слабкостi до сили". Поняття психiчної слабкостi й сили ми розумiємо в загальноприйнятому їх трактуваннi у психологiї, хоч у кожного суб'єкта вони досить iндивiдуалiзованi.

Індивiдуальна неповторнiсть має вираження в системi "умовних цiнностей", в їх ієрархiзацiї за силою значущостi для суб’єкта, оригiнальнiй у кожному конкретному випадку. "Умовнi цiнностi" лежать ближче до базових захистiв, нiж "захиснi" засоби, пов’язанi з ситуацiєю. "Умовнi цiнностi" та периферiйнi захисти здiйснюють функцiї промiжного ланцюга мiж базовими захистами та об'єктивною реальнiстю.

Наш багаторiчний досвiд ведення груп АСПН переконує у важливостi об'єктивування несвiдомого, яка й виражає когнiтивну основу базових захистiв. Ця логiка кожного разу iндивiдуально неповторна, тому зрозумiло, що класифiкувати ситуативнi захисти й форми їх прояв є недоцiльно, бо вони є невичерпними через iндивiдуальну варiативнiсть. Механiзми захистiв, вiдкритi 3. Фрейдом, можна вiднести до форм прояву периферiйних захистiв. Що ж до базових захистiв, то вони взагалi не пiдлягають будь-якiй категоризацiї. Кожний випадок показує, що їм властива неповторнiсть, зумовлена логiкою несвiдомого, яка визначає глобальнi захиснi настановлення суб'єкта. Логiка несвiдомого є дуже чiткою, незмiнною, неповторною й iмперативною у впливi на поведiнку суб'єкта. Базовi захисти односторонньо здiйснюють бачення ситуацiї "назовнi", залишаючись невидимими для свiдомостi. Тому несвiдоме "мудрiше" за свiдоме.

Завдяки цьому логiка несвiдомого зберiгається недоторканою з боку критики свiдомостi, а ригiднiсть захисних настановлень - нерушимою.

Аналiз емпiричного матерiалу дає пiдстави висловити ще одне вагоме твердження: логiка несвiдомого єдина, вона є цiлiсною, завершеною. Їй властива послiдовнiсть i чiткiсть i вона виражаються в кожному поведiнковому актi, хоч i не лежить на його поверхнi. Пiзнання її краще проводити на конкретному матерiалi, що розгортаються в часових параметрах. В одноактнiй поведiнцi свiдоме й несвiдоме виражаються симультанне. Дискретнiсть у їх розмежуваннi може бути досягнута лише шляхом цiлiсного аналiзу поведiнкового матерiалу суб'єкта протягом тривалих групових занять.

5. Особливості вивчення "психічних захистів"

Феномен "психiчних захистiв" став предметом спецiальних дослiджень А. Фрейд. Вона пояснює обмеженiсть гiпнотичного способу вивчення несвiдомого, за якого "Я" заважало дослiдниковi, й тому вiн послаблював його дiєвiсть гiпнотичним впливом. "Я" суб'єкта не брало участi в гiпнотичному процесi. Коли психотерапевт уводив у свiдомiсть данi, одержанi шляхом самостiйного вторгнення у "Воно" (несвiдоме), то "Я" починало "бунтувати" й чинити опiр - вести боротьбу проти навязаного йому елемента "Воно", й терапевтичний ефект згасав.

Пiдхiд до "Я" як до такого, що може заважати в роботi з несвiдомим, певною мiрою зберiгаються й при застосуваннi методу вiльних асоцiацiй", коли "Я" бiльше не усуваються насильно. Йому "пропонують" не стримуватися вiд потоку плинних асоцiацiй i не вимагати вiд висловлювань логiчних взаємозвязкiв. Те, що вимога може бути досягнута лише до певної межi, й дає змогу вивчати "психiчнi захисти", бо вони якраз лежать у площинi опорiв, якi вiдображають складнiсть вiдношень мiж свiдомим i несвiдомим. Потiк вiльних, асоцiацiй може порушуватися "захисними" механiзмами. Ця ситуацiя, коли суб'єкт (клiєнт, пацiєнт) не виконує основне правило психоаналiзу - "говорити все, що приходить у голову", повязана з об’єктуванням "опорiв".

Лiнiя взаємодiї "Я" та "Воно" i є предметом дослiдження феномена "психiчних захистiв". Анна Фрейд пiдкреслює, що несвiдоме має спонтанну тенденцiю "досягти поверхнi", тенденцiю "вгору". При аналiзi захисних операцiй "Я" такої спiльностi мети звичайно ж, немає" . З цим положенням важко погодитися, оскiльки емпiричний матерiал групової психокорекцiї показує, що "захисти" "Я" iнтегруються генеральним "захисним" механiзмом: "вiд слабкостi до сили".

Психоаналiтичне бачення захистiв перебувало в полонi окремих, локальних механiзмiв, як от: рацiоналiзацiя, проекцiя, вимiщення, катарсис, iдентифiкацiя тощо. Названi психоаналiзом механiзми "захистiв" ми вiдносимо до форм "захистiв". Їхнiй характер вiдображає єднання свiдомого з несвiдомим у кожного суб'єкта. Наша позицiя в цьому близька до висловленої А. Фрейд думки: "Лише тодi, коли спостереження спрямоване почергово, то на "Воно", то на "Я", iнтерес роздвоєний унаслiдок охоплення обох сторiн людини, яка перед нами, ми можемо говорити про психоаналiз". Це висловлювання долає одностороннiсть погляду на психоаналiз як методику роботи з несвiдомим. По-перше, ця робота з несвiдомим проводиться в єдностi зi свiдомiстю, по-друге, вона нiколи не виступає самоцiллю й не передбачає його вiдторгнення, а, навпаки, його наступне органiчне входження у свiдомiсть.

Практика групової психокорекцiї, в основу якої покладена цiннiсть свободи поведiнки, не обмежується ситуацiєю "тут i тепер", а передбачає як результат гармонiзацiю свiдомого й несвiдомого в поведiнцi суб'єкта. Шлях до цього пролягає через процес вивчення системних характеристик "психiчних захистiв" учасникiв АСПН, котрi функцiйно єднають у собi такi їхнi рiзновиди, як базовi та "периферiйнi захисти". Цей шлях веде до збiльшення сили "Я" через опанування логiки власного несвiдомого i зняття тим самим суперечностей зi свiдомiстю. Енергiя, що витрачалася на iррацiональнi явища, набуває здатностi каналiзацiї в продуктивному рацiональному руслi.

Тому методика АСПН виступає водночас у ролi психокорекцiйного та дослiдницького методiв. Наукова спроможнiсть згаданого методу виявляється в тому, що вся його внутрiшня органiзацiя посилюється орiєнтацiєю на пiзнання базових (особистiсних) проявiв "психiчних захистiв". Для цього в групi АСПН максимально нiвелюються зовнiшня стимуляцiя породження ситуативних захистiв. Останнє стає можливим завдяки введенню таких групових принципiв, якi створюють атмосферу доброзичливостi, щиростi, взаємностi, психологiчної безпеки та пiдтримки гiдностi власного "Я" й iншої людини. За такого структурування групової взаємодiї в процесi АСПН вiдкриваються можливостi для вивчення характеру внутрiшньої зумовленостi "захисних" дiй. Звичайно, чим бiльшою мiрою нiвелюються зовнiшнi детермiнанти "захистiв", тим ширшi можливостi вивчення особливостей їхньої внутрiшньої зумовленостi. Це здiйснюється шляхом виявлення логiки несвiдомого, яка зумовлює настановлення суб'єкта на тi чи інші "захиснi" дiї.

Наша психокорекцiйна робота в групi повязана з послiдовними процесами групової iнтеграцiї, яка є пiдґрунтям позитивної дезiнтеграцiї деструктивних утворень психiки учасникiв АСПН. Ми далекi вiд гадки, нiбито група повинна пройти етап поляризацi конфронтацiї з керiвником, перiод фрустрацiї тощо. Все це може спричинити небажану негативну дезiнтеграцiю. Початковому етаповi роботи групи властивий дезiнтегральний емоцiйний фон завдяки необхiднiй (згiдно з груповими принципами) ситуацiї невизначеностi, вiдсутностi регламентацiйних вказiвок тощо). Проте ситуативна дезiнтеграцiя не повинна набути характеристик негативної, якiй притаманна конкуренцiя, агресiя та взаємна неприязнь, неприйняття один одного в стосунках учасникiв (членiв) групи. Якщо ж цього не трапиться, то ситуативна (емоцiйна) дезiнтеграцiя швидко переросте в iнтеграцiю групи на платформi глибинного взаємопiзнання. Груповi iнтеграцiйнi процеси не є для нас самоцiллю, а виступають лише передумовою психологiчної безпеки в глибинному самопiзнаннi, яка передбачає дiю механiзмiв позитивної дезiнтеграцiї та вторинної iнтеграцiї.

Процес вивчення логiки несвiдомого не простий, хоч i можливий. Враховуючи симультанне єднання в поведiнцi свiдомого й несвiдомого, їх можна "розвести" лише шляхом повздовжнього аналiзу групового матерiалу. Проблема для дослiдника й професiонала-практика полягає в його психоаналiтичних (iнструментальних) можливостях вичленення неповторного характеру логiки несвiдомого.

Важливим є специфiчний характер iндивiдуальної поведiнки. Потрiбно розумiти, що логiка несвiдомого є iррацiональним, позадосвiдним феноменом у психiцi суб'єкта, який краще об’єктивується в образах, нiж у словах. Тому численнi прийоми АСПН розрахованi на таке цiлiсне й невербальне вiдображення змiсту психiки.

Свiдоме значною мiрою обслуговує деструктивнi тенденції захисної системи, що виражається в певних його викривленнях, iлюзiях, специфiчних для кожного iндивiда. Ми швидше схильнi констатувати одностороннiй вплив несвiдомого на свiдоме, нiж навпаки.

Одностороннє вiдображення ситуацiї в повному її обсязi несвiдомим робить його функцiювання (та iнформування) незрiвнянно об’ємнiшим i мудрiшим (за типом компютера) порiвняно зi свiдомим. У тiй мiрi, в якiй функцiя свiдомого є вузькими, обмеженими й деформованими несвiдомим, свiдоме обтяжене вiдступом вiд реальностi. Тому дослiдження вiдступiв вiд соцiально-перцептивної реальностi є центральним у психокорекцiйнiй роботi, бо саме в них криється змiст особистiсної проблеми суб'єкта, породжуваної його "захисною системою". А це повязане з логiкою несвiдомого, яка вступає в суперечнiсть iз логiкою свiдомого. Потрiбно розумiти, що об’єктивування логiки несвiдомого - це один iз найважливiших способiв надання допомоги суб'єктовi з метою самостiйного розвязання ним власних особистiсних проблем. В результатi зростає психологiчна сила суб'єкта за рахунок розширення поля його свiдомостi та вивiльнення енергiї, яку поглинали витiснення. Тим самим розум звiльняється вiд деформацiй, що мали мiсце у власнiй рефлексiї та сприйманнi ситуацiї спiлкування. Розв’язання суб'єктом особистiсної проблеми сприяє нiвелюванню внутрiшньої суперечностi психiки шляхом налагодження звязкiв мiж свiдомим i несвiдомим. Саме це, за нашим переконанням, i є центральним завданням психологiчної практики.

Пiдводячи пiдсумок, можна стверджувати: "психiчнi захисти" - це внутрiшньо зумовлене структурне утворення психiки, якому властива системнiсть функцiйних проявiв, що виражається в логiцi несвiдомого. "Захисти", якi її реалiзують, ми вiдносимо до базових. Периферiйнi ж, або ситуативнi "захисти", хоч i повязанi з базовими, в бiльшiй мiрi слугують адаптації до ситуацiї "тут i тепер", анiж завершенню тенденцiй, породжуваних потягами дитинства.

У контекстi наших наукових гiпотез найцiкавiшим рiзновидом "захистiв" для практичної психологiї у базовi (особистiснi). Для їх вивчення в психокорекцiйнiй групi створюється така тепла атмосфера взаємин, яка б успадковувала периферiйнi "захисти", а дизiнтеграцiя такої атмосфери й здiйснюється за рахунок сили проявiв внутрiшньо детермiнованих "психологiчних захистiв". Тому метод активного соцiально-психологiчного навчання може застосовуватися з метою дослiдження такого феномена, як "психологiчнi захисти", що досi залишаються майже зовсiм не дослiдженим.


5327353532828643.html
5327411876816685.html
    PR.RU™